Історія справи
Постанова ВСУ від 13.05.2015 року у справі №6-148цс15
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Яреми А.Г.Суддів:Григор'євої Л.І.,Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 в інтересах недієздатного ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання договору купівлі-продажу недійсним за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У березні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду в інтересах недієздатного ОСОБА_8 з позовом до ОСОБА_9, посилаючись на те, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 8 січня 2013 року ОСОБА_8 визнано недієздатним, а його призначено опікуном останнього. У подальшому йому стало відомо, що 13 грудня 2012 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 у м. Полтава. Позивач просив визнати вказаний договір недійсним, зобов'язати ОСОБА_9 повернути квартиру ОСОБА_8, скасувати державну реєстрацію права за відповідачем на вказану квартиру, посилаючись на те, що зазначений договір був укладений після проведення судово-психіатричної експертизи від 3 грудня 2012 року у справі про визнання недієздатним ОСОБА_8, висновком якої було встановлено, що останній страждає на стійкий психічний розлад у вигляді хронічного маячного розладу, який позбавляє його можливості усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2013 року позов ОСОБА_7 задоволено частково. Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у м. Полтава, укладений 13 грудня 2012 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_9, визнано недійсним. Зобов'язано ОСОБА_9 повернути ОСОБА_8 вказану квартиру, а ОСОБА_7 отримане по договору ОСОБА_8
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено, рішення апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2014 року скасовано, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2013 року залишено в силі.
У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_9 просить скасувати судове рішення касаційного суду та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини 1 статті 225 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення ОСОБА_9 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.
На підставі пункту 2 ст. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ справу розглянуто в порядку, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України в редакції, чинній на день надходження заяви ОСОБА_9 до Верховного Суду України, Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судом встановлено, що 3 грудня 2012 року було проведено судово-психіатричну експертизу у справі про визнання недієздатним ОСОБА_8, висновком якої було встановлено, що останній страждає на стійкий психічний розлад у вигляді хронічного маячного розладу, який позбавляє його можливості усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
13 грудня 2012 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 у м. Полтава.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 8 січня 2013 року ОСОБА_8 визнано недієздатним, а ОСОБА_7 призначено його опікуном.
Задовольняючи касаційну скаргу ОСОБА_7 суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції виходячи з того, що відповідно до акта амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 3 грудня 2012 року № 886, що була призначена і проведена у справі про визнання ОСОБА_8 недієздатним, останній страждає на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді хронічного маячного розладу, що позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, а тому оспорюваний договір, що укладений після проведення судово-психіатричної експертизи, повинен бути визнаний недійсним відповідно до статті 225 ЦК України. З висновком апеляційного суду про те, що на момент вчинення договору купівлі-продажу ОСОБА_8 не був визнаний недієздатним, а тому міг розуміти значення своїх дії та керувати ними, погодитись не можна.
Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2013 року,
суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення попередніх інстанцій, виходив з неповного з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій та з того, що при проведенні експертизи покази свідків та медична документація у повному обсязі не були враховані.
У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року та від 21 січня 2015 суд касаційної інстанції виходив з недоведеності факту не усвідомлення позивачем значення своїх дій при укладенні оспорюваного договору та з того, що в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Разом із тим, у справі яка переглядається, судами було встановлено, що судово-психіатрична експертиза щодо психічного стану ОСОБА_8 була проведена 3 грудня 2012 року, тобто до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, що дало суду підстави дійти висновку про те, що в момент його укладення останній не усвідомлював значення своїх дій.
Отже, надані заявником ухвали суду касаційної інстанції не можуть слугувати прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини 1 статті 225 ЦК України, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини.
За таких обставин слід дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, а тому відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України у задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
У задоволенні заяви ОСОБА_9 відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Головуючий А.Г. Ярема Судді В.І. Гуменюк Л. І. Григор'єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк